Рішення посадовців у сфері авіаційної безпеки під час війни мають оцінюватися не лише з точки зору формального дотримання процедур, а й з погляду реальних ризиків для національної безпеки. Саме тому дії колишнього заступника голови Державіаслужби Ігоря Зелінського, який був причетний до ухвалення рішень на основі документів російської підсанкційної компанії, виданих вже після повномасштабного вторгнення, потребують окремої та фахової перевірки Служби безпеки України. Таку думку в коментарі УНН висловив експерт з питань безпеки Сергій Шабовта.
Наприкінці грудня віцепремʼєр Олексій Кулеба вніс кандидатуру Ігоря Зелінського на посаду голови Державіаслужби на розгляд Кабінету міністрів України. Не виключено, що таким чином він намагається уникнути проведення відкритого конкурсу на цю посаду, адже прозорий відбір планують поновити до осені цього року.
Чим запамʼятався Зелінський?
Ігоря Зелінського звільнили з посади заступника голови Державіаслужби у лютому минулого року. Як розповідав УНН раніше, представники українського авіаринку характеризують період роботи Зелінського на посаді заступника голови Державіаслужби (2020-2025 роки) як час системного і цілеспрямованого знищення транспортної авіації. Якщо у 2016 році в державному реєстрі було понад 20 літаків Іл-76, то на початок 2025 року їх залишилося всього два, та й ті не мають льотної придатності.
Експерти вказують, що саме за рішеннями попереднього керівництва Державіаслужби (голови регулятора Олександра Більчука та його заступника Ігоря Зелінського) ці борти були виключені з українського реєстру та фактично перейшли під контроль росії. У цей період також були ухвалені регуляторні рішення, направлені на створення штучних перешкод для експлуатації Іл-76 в Україні, що очевидно є підривом обороноздатності держави.
Окрім того, ще з 1990-х років в можна було експлуатувати літаки Іл-76МД без додаткової паперової тяганини з їх переоформлення між різними відомствами, в тому числі Міністерством оборони. У червні 2023 року, коли Зелінський виконував обовʼязки голови Державіаслужби, після звернень представників авіаринку та Міноборони, він офіційно підтвердив відсутність перешкод для використання транспортних літаків в інтересах України.
Утім, уже через пів року, у грудні, він передумав, заявивши, що Іл-76МД не мають цивільних сертифікатів типу і не можуть бути зареєстровані. Як наслідок використання літаків для потреб військових, гуманітарних та евакуаційних місій було заблоковане. Окрім того, це рішення призвело до простою бортів та додаткових витрат з бюджету на їхнє утримання, що є матеріальною шкодою державі.
Варто зазначити, що після незаконної анексії Криму та вторгнення росії на Донбас Україна запровадила санкції проти російського розробника літаків Іл-76 ПАТ „Іл”. Тобто будь-яка співпраця з цим російським підприємством заборонена.
Попри це Зелінський видав десятки сертифікатів перегляду льотної придатності літаків на підставі рішення підсанкційного ПАТ „Іл” від червня 2022 року. Фактично таким чином він легалізував використання документів підприємства країни-агресора, що, за оцінками експертів, могло принести російській стороні десятки мільйонів доларів доходу.
До того ж Зелінський проігнорував той факт, що в Україні є сертифікована організація, здатна здійснювати відповідний супровід літаків Іл-76 ПАТ „Іл” без залучення російських підсанкційних компаній, що входять до оборонно-промислового комплексу країни-агресора.
Як пояснили УНН представники авіаринку, своїм рішенням Зелінський поставив експлуатантів літаків Іл-75 перед вибором: або співпрацювати з російським підсанкційним розробником, або відмовлятися від використання літаків.
Злочин проти держави
За словами Шабовти, механізм застосування санкцій у багатьох випадках був юридично вразливим, проте після їх запровадження держава все ж зобов’язана забезпечити жорсткий контроль за їх дотриманням. Адже за порушення закону про санкції, особливо якщо це стосується структур і підприємств, повʼязаних із оборонно-промисловим комплексом держави-агресора, передбачена кримінальна відповідальність.
Експерт підкреслює, що у випадку можливих рішень або дій, які створювали умови для співпраці з підсанкційними суб’єктами або легалізації їхніх документів, може йтися не про службову недбалість, а про злочин проти держави.
„Це не адміністративна відповідальність, а це дуже жорсткі і грубі порушення (ухвалення рішень на основі документів підсанкційної російської компанії, що входить до складу ОПК росії – ред.), порушення діючого законодавства під час війни, бо вони стосуються саме структур, пов’язаних з державою-ворогом. І зрозуміло, що в першу чергу, я впевнений в тому, це функція Служби безпеки України. Бо те, що стосується зовнішніх стосунків, для того є контррозвідка, для того є інші відділи… Відповідь одна тільки – це злочин проти держави Україна, якщо такі факти є. Ну а тут мають допомагати ще й журналісти – давати розголос таким ситуаціям”, – зазначив Шабовта.
Коментуючи можливу роль Ради національної безпеки і оборони, Шабовта зазначив, що РНБО не має контрольних функцій, адже її завдання – це збір матеріалів та формування пропозицій щодо санкцій, але не нагляд за їх виконанням. Саме тому питання контролю за дотриманням санкційного законодавства входить до компетенції СБУ.
На думку юриста Дмитра Касьяненка, виявлені журналістами факти свідчать про необхідність проведення розслідування правоохоронними органами.
„Регулятор не має права видавати дозвільні документи, сертифікати чи інші акти, якщо їх підставою є рішення або висновки російських компаній, що перебувають під санкціями. Санкційний режим означає повну заборону будь-якої прямої чи опосередкованої співпраці, у тому числі через документи, експертизи або „технічні обґрунтування”. Видача дозволу в такій ситуації фактично легалізує вплив підсанкційного суб’єкта через державний орган України. Якщо такі дозволи видані, це дає підстави говорити про обхід санкцій і продовження фактичної взаємодії з рф”, – пояснив адвокат Дмитро Касьяненко.
За його словами, дії колишніх посадовців Державіаслужби можуть кваліфікуватись за ст. 111-2 КК України (пособництво державі-агресору), якщо буде виявлений умисел та реальна допомога країні агресору, ст. 364 КК України (зловживання владою), за умови що рішення ухвалювалося всупереч інтересам Державіаслужби, ст. 367 КК України (службова недбалість), якщо посадовці „не перевірили” санкційні обмеження та процедури.
Тож у ситуації з рішеннями, до яких був причетний Ігор Зелінський, логічним і необхідним кроком виглядає комплексна їх перевірка з боку Служби безпеки України. Адже йдеться не лише про правову оцінку окремих управлінських дій, а й про встановлення того, чи могли вони завдати шкоди державним інтересам України в умовах повномасштабної війни та санкційного протистояння росії.
