Уздовж європейських міграційних маршрутів виявили тисячі безіменних могил

Тіла накопичуються в моргах по всьому континенту. Відповідні країни звинувачують у невиконанні своїх зобов’язань у сфері прав людини.

Біженців та нелегальних іммігрантів ховають у безіменних могилах у безпрецедентних кількостях по всьому Європейському Союзу, незалежно від воєн, пише The Guardian.

У документі повідомляється, що як мінімум 1 015 чоловіків, жінок і дітей, які загинули на кордонах Європи за останнє десятиліття, були поховані до того, як їх ідентифікували.

Вони поховані в безлюдних місцевостях уздовж кордонів: білі, порослі бур’янами камені на кладовищі Сідіро в Греції, грубі дерев’яні хрести на Лампедузі (Італія), анонімні таблички на півночі Франції, на яких просто написано «Мсьє Х», таблички в Польщі та Хорватії з написом «NN», що означає «невідомо».

На Канарських островах в Іспанії на одній могилі написано: «Корабель мігрантів № 4. 25/09/2022».

У 2021 році Європейський парламент ухвалив резолюцію, у якій закликав ідентифікувати людей, які загинули на міграційних маршрутах, і визнав необхідність створення скоординованої бази даних для збору даних про тіла. Однак цьому перешкоджає законодавчий вакуум у європейських країнах, немає централізованих даних і єдиної процедури поводження з трупами.

The Guardian у співпраці з низкою журналістів і судово-медичних експертів Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) уперше підрахувала кількість мігрантів і біженців, які померли на кордонах ЄС за останнє десятиліття, тих, чиї імена залишаються невідомими. Щонайменше 2 162 тіла досі не ідентифіковані.

Деякі з них накопичуються в моргах, похоронних бюро і навіть у транспортних контейнерах по всьому континенту. Дослідницька група відвідала 24 кладовища і, працюючи з експертами, знайшла понад 1000 анонімних могил.

Однак це лише верхівка айсберга. За цей період на міграційних шляхах Європи загинуло понад 29 000 людей, більшість з яких вважаються зниклими безвісти.

Дуня Міятович, європейська комісарка з прав людини, заявила, що ця проблема повністю ігнорується і країни ЄС не виконують свої міжнародні зобов’язання в галузі прав людини.

«Засоби доступні. Існують агентства і судові експерти, але вони [уряди] повинні їх використовувати», – сказала вона. Дуня Міятович додала, що «посилення ультраправих і відсутність політичної волі, швидше за все, ще більше заважатимуть розвитку належної системи для вирішення трагедії зниклих мігрантів».

Натомість робота ведеться на місцевому рівні. Наприклад, патологоанатоми збирають зразки ДНК та особисті речі, знайдені на тілах. Відсутність координації призводить до того, що сім’ї намагаються знайти своїх зниклих родичів через місцеву, часто іноземну бюрократію.

На допомогу їм приходять такі гуманітарні організації, як ICRC, котрий з 2013 року зареєстрував 16 500 запитів на інформацію для своєї програми возз’єднання сімей від людей, які шукають родичів, що зникли безвісти на шляху до Європи. Більшість запитів надійшла від афганців, іракців, сомалійців, гвінейців, а також з Демократичної Республіки Конго, Еритреї та Сирії. З них лише 285 були задоволені.

А тепер навіть частина цієї допомоги, схоже, зникає. Оскільки уряди скоротили бюджети на допомогу, Червоний Хрест був змушений перерозподілити свої зменшені ресурси. Значна частина їхньої роботи, у тому числі тренінги для поліції і місцевої влади, скорочується.

Це не тільки технічний і політичний, але й гуманний обов’язок

«Якщо врахувати родичів зниклих безвісти, то постраждали сотні тисяч людей. Вони не знають, де їхні близькі. Чи добре з ними поводилися, чи вшанували їх під час поховання? Це те, що не дає родичам спокою, – говорить Лорел Клегг, координатор МКЧХ з питань правосуддя у сфері міграції в Європі. – Ми зобов’язані забезпечити гідне поховання загиблих і дати сім’ям відповіді на їхні запитання».

Вона зазначила, що розшук загиблих залежить від добре налагодженої співпраці: правової бази для захисту невпізнаних осіб, послідовних розтинів, моргів, реєстрів, гідного транспортування і кладовищ.

Але ці системи є невідповідними, незважаючи на резолюцію Європарламенту. Досі відсутні загальні правила щодо того, яку інформацію слід збирати, і немає центрального місця для її зберігання. Політика спрямована на виявлення й затримання торговців людьми, а не з’ясування того, хто є їхніми жертвами.

 Джерело