Викрадену дівчину знайшли після 9 років пошуків

Після довгих дев’яти років 16-річна Пуджа Гауд нарешті може покласти голову на коліна своєї матері.

Пуджа зникла 22 січня 2013 року, коли їй було лише сім років. Вона каже, що її схопили біля школи в місті Мумбаї в штаті Махараштра на заході Індії. Подружжя, яке зараз звинувачують у викраденні, заманило її морозивом.

4 серпня її знайшли під час того, що описують як “чудесну втечу”. Її мати, Пунам Гауд, каже, що вона безмежно щаслива.

“Я втратила надію колись знайти свою доньку. Але боги були до мене милосердні”, – каже вона.

Поліція стверджує, що дитину викрали Гаррі Д’Соуза та його дружина Соні Д’Соуза, оскільки у подружжя не було власної дитини. Поліцейські заарештували пана Д’Соузу.

До зникнення Пуджа жила зі своїми двома братами та батьками в маленькому будинку в приміських нетрях.

У день зникнення вона пішла до школи зі своїм старшим братом, але вони посварилися. Брат пішов до школи, залишивши сестру на самоті, бо запізнювався. Саме тоді подружжя нібито забрало її, пообіцявши купити морозива.

Пуджа каже, що подружжя спочатку відвезло її до Гоа, а потім до Карнатаки, штатів на заході та півдні Індії. Дівчинці погрожували завдати болю, якщо вона буде плакати чи привертати до себе увагу.

Вона каже, що їй дозволили відвідувати школу короткий час, але після того, як у подружжя народилася власна дитина, її забрали зі школи, і вони всі разом переїхали до Мумбаї.

Пуджа каже, що після народження дитини насильство щодо неї ставало дедалі більш жорстоким.

“Мене били ременем, ногами, кулаками. Одного разу так били качалкою, що кров лилася спиною. Мене також змушували робити хатню роботу та працювати по 12-24 години на різних роботах”.

Будинок, у якому жила родина Д’Соуза, був досить близько до будинку її родини, але, за її словами, вона не була знайома з дорогами, за нею завжди стежили, у неї не було ні грошей, ні телефону, і вона не могла звернутися за допомогою чи спробувати знайти її шлях додому.

Щаслива втеча

Але одного разу Пуджа змогла взяти в руки мобільний телефон подружжя, коли вони спали, і набрала своє ім’я в YouTube. Вона знайшла відео та плакати, на яких згадувалося про її викрадення та номери телефонів, за якими вона могла б звернутися за допомогою.

“Тоді я вирішила шукати допомоги та втекти”, – каже вона.

Але їй знадобилося сім місяців, перш ніж вона набралася сміливості, щоб обговорити свій план з 35-річною Прамілою Девендрою, домашньою помічницею, яка працювала в тому ж будинку, де Пуджа працювала нянею.

Девендра

Пані Девендра негайно погодилася їй допомогти. Вони зателефонували за одним із номерів на плакаті про зникнення і зв’язалися із Рафіком, сусідом матері Пуджі.

Мама та донька спочатку поспілкувалася відеозв’язком, а потім домовилися про зустріч.

Її мати каже, що вона перевірила наявність родимки на тілі своєї доньки, про яку лише вона знала. Після цього її охопили емоції.

“Усі мої сумніви одразу розвіялися. Я знала, що знайшла свою доньку”, – каже вона.

Пані Девендра щаслива, що взяла участь у цій зустрічі.

“Кожна мати повинна допомогти дитині, яка звернулася до неї за допомогою. Ми можемо не бути їхніми біологічними матерями, але ми все одно є матерями”, – каже вона.

Після зустрічі з Пуджа, кілька членів родини та пані Девендра пішли до поліцейської дільниці, щоб подати скаргу.

“Я все розповіла поліції. Навіть сказала, де живуть мої викрадачі”, – розповідає Пуджа.

Це дозволило встановити та затримати підозрюваних.

Мілінд Курде, старший інспектор поліцейської дільниці Дадабхай Нагар у Мумбаї, повідомив BBC Marathi, що проти обвинувачених відкрили справи за викрадення, погрози, фізичне насильство та порушення законодавства про дитячу працю.

Кохання перемагає усе

Повернення Пуджі додому принесло радість не лише її родині, а й усім, хто її знав. Сусіди, які бачили її маленькою, прийшли її зустрічати.

Тим часом її мама намагається надолужити згаяне з донькою – готує улюблену їжу та розчісує її. Вони намагаються проводити якомога більше часу разом, але зараз життя для них важке.

Батько Пуджі, який був єдиним годувальником сім’ї, помер чотири місяці тому від раку. Тож її мати влаштувалася на роботу продавця снеків на вокзалі, щоб забезпечити себе та трьох дітей. Але заробітки мізерні, і вона насилу зводить кінці з кінцями.

Мати Пуджі каже, що на тлі фінансових труднощів повернення доньки надає їй сили

“Тепер у мене ще й судові витрати. У нас такі умови, що якщо я пропущу день на роботі, то наступного дня у нас не буде грошей на їжу”.

Пуджа все ще переживає свою травму. Їй сняться кошмари, і вона сумує, що більше ніколи не побачить свого батька. З міркувань безпеки вона проводить більшу частину часу вдома або в супроводі члена сім’ї, коли виходить на вулицю.

“Я хочу допомагати мамі матеріально, але мені не дозволяють. Я також хочу вчитися”, – каже вона.

Попри ці проблеми, її мати каже, що вона не може бути більш щасливою.

“Робота виснажує, але кожного разу, коли я бачу Пуджу, я знову знаходжу в собі сили. Я просто щаслива, що вона повернулася”, – каже вона.

Джерело